|
|
Панель інструментівІншими мовами
|
ХіміяХі́мія — одна з наук про природу, яка вивчає молекулярно-атомарні перетворення речовин, тобто, при яких молекули одних речовин руйнуються, а на їх місці утворюються молекули інших речовин з новими властивостями. Завданням хімії є дослідження властивостей елементів і хімічних сполук, вивчення залежності властивостей речовин від їх складу й будови, вивчення умов перетворення одних речовин в інші, поширення хімічних речовин у природі, технологій їх одержання, механізмів взаємодії хімічних сполук, а також практичне використання хімічних реакцій.
[ред.] Розділи хімії
[ред.] Історія хімії[ред.] Хімія в УкраїніПрактичне застосування хімічних знань відоме в Україні здавна, воно було пов'язане з виготовленням і використанням металів, їхніх сплавів, емалю, пороху тощо (підприємства для виготовлення пороху існували з 16 століття). Значну роль у розвитку хімічних наук за нових часів в Україні мали наукові товариства природознавців, які існували в Харкові, Києві та Одесі. Математично-природописно-лікарська секція НТШ у Львові з 1897 видавала збірки, в яких були статті з хімії та української хімічної термінології. Перші наукові дослідження з хімії провадилися на початку 19 століття в Харківському університеті (Василь Каразін, Фердінанд Гізе). Там таки у 1864—1887 роках Микола Бекетов вивчав термохімію та теорію розчинів, а пізніше його учні та співробітники досліджували кінетику реакцій, адсорбцію, топохімічний та молекулярний поліморфізм. Важливі також праці Миколи Ізмайлова з теорії кислот/основ і електролітів. Визначними вченими у Харківському університеті були Олександр Данилевський (фізіологічна хімія) та Володимир Палладін (біохімія), а досліди з органічної хімії провадили Олександр Ельтеков і Костянтин Красуський. Перший підручник фізіологічної хімії Олексія Ходнєва з Харківського університету вийшов 1847 року. У Київському університеті важливі досліди над дисоціацією молекул провадив у 1879—1884 роках Микола Миколайович Каяндер, також Я. Михайленко (термодинаміка розчинів) та О. Сперанський (теорія розчинів, 1905—1919). Праці з колоїдної хімії провадив Ілля Григорович Борщов від 1869 року. Широко розвинув цю галузь хімії Антон Володимирович Думанський, який 1912 року почав викладати в Київському університеті колоїдну хімію та видав тоді монументальну монографію про колоїдні розчини. В ділянці органічної хімії в Київському університеті працювали Петро Петрович Алексєєв і Микола Андрійович Бунге та світової слави Сергій Миколайович Реформатський, який відкрив реакцію творення В-оксикислот при допомозі цинк-органічних сполук. У 1867—1889 роках Володимир Олександрович Кістяковський працював у ділянці біохімії над обміном вуглеводів, зокрема глікогену. У 1850—1860-их роках у Львівському університеті досліди з органічної та аналітичної хімії провадив Л. Пебаль. У 1872—1910 роках В. Радзішевський досліджував різні питання загальної та фармацевтичної хімії; важливі також праці з фізичної хімії С. Толлочка в 1905—1935 роках, а з органічної хімії — Віктора Кемули і Е. Ліннемана. В Одеському університеті наприкінці 19 — на почаику 20 століття праці з органічної хімії провадили Петро Григорович Мелікішвілі, пізніше Микола Дмитрович Зелінський, з колоїдної хімії Ф. Шведов, з фізичної хімії — О. Саханов (електрохімія неводних розчинів), А. Рабинович (аномалія провідности), О. Фрумкін (електрокапілярні явища) і Л. Писаржевський (перекиси та надкислоти). Цей останній, працюючи в 1913—1934 роках у Дніпропетровську, заснував там Інститут фізичної хімії і створив основи електронної хімії і каталізу. Визначним українським біохіміком у Віденському університеті наприкінці 19 століття був І. Горбачевський, який 1882 року синтезував сечову кислоту з сечовини та ґліцини. По революції рівень і розвиток хімічних наук був не однаковий. Більшість наукових праць велася далі в університетах та політехнічних інститутах, хоч пізніше роль основних дослідів з хімії перебрали новозасновані інститути АН УРСР, які нині й репрезентують найвищий рівень хімічної науки на Україні. Вони диспонують більшими засобами для наукової праці і співпрацюють з університетами, політехнічними інститутами та іншими дослідними осередками, подекуди координуючи їх працю у визначених завданнях. Інститути хімії АН УРСР репрезентують галузі X., на які ця наука є тепер поділена, хоч не всі галузі X. мають свої інти. Напр., аналітична X. вивчається в Інституті Фіз. X. та в Інституті Неорганічної X.; кафедри аналітичної X. існують в усіх університетах, чотирьох політехн. інститутах та деяких технологічних інститутах. Відділ X. та хім. технології АН УРСР складається з наступних н.-д. установ: Інститут Заг. та Неорганічної X., Інститут X. високомолекулярних сполук з Сектором нафтохімії, Інститут Фіз. X. ім. Л. Писаржевського з Відділом фізико-органічної X. у Донецькому, Інститут Кольоїдної X. й X. води, Інститут Органічної X., Інститут газу та лабораторії Інституту Заг. й Неорганічної X. в Одесі. Інститут Фіз. X. ім. Л. Писаржевського заснований 1927 в Дніпропетровському, від 1944 — у Києві. Він складається (1967) з відділів: гетерогенна каталіза (В. Ройтер, І. Корнійчук); каталітичне гідрування, каталізатори різних пром. процесів, електронна теорія каталізи (М. Русов, В. Власенко); окислювальна каталіза — каталізатори і механізм окислення олефінів, теорія хроматографічної аналізи газів (М. Рубаник); рідкофазна каталіза (Я. Гороховатський); синтеза сорбентів, на базі силікатній, алюмінатній тощо (І. Неймарк); адсорбція і йонний обмін, дослідження кольоїдів (Д. Стражеско); хім. будова та реактивність (О. Бродський, І. Грагеров, В. Геллер); фотохімія (Б. Даїн); радіаційна X. (А. Кабакчі)-. В Інституті Фізі. X. працювали визначні вчені в галузі спектроскопії (І. Обреїмов, А, Приходько, М. Вукс), фізико-хімії твердого та рідкого тіла (С. Уразовський, О. Голик), електрохімії (А. Машовець, О. Афанасьєв), теорії електролітів (В. Фінкельштейн), фізико-хімії силікатів (П. Будников). Від 1966 до Інституту належить Донецький відділ фізико-органічної X., де вивчаються механізм та кінетика органічних реакцій (Л. Литвиненко, Р. Кучер, С. Баранов). Інститут заг. та неорганічної X. створено 1921 у Києві. Дир. інституту були — В. Плотников, В. Яворський, А. Кіпріянов, А. Думанський, 1960 — Ю. Делімарський. 1965 Інститут складався з 6 секторів, які об'єднували 25 відділів: X. комплексних сполук (2 відділи, дослідники: Я. Фіялков, А. Бабко, К. Яцимирський); електрохімія (5 відділів, Ю. Делімарський, М. Граціянський, Б. Марков); кольоїдна X. (З відділи, — дослідники: А. Думанський, Ф. Овчаренко, О. Куриленко, Е. Натансон); фізико-Х. металургійних процесів (4 відділи, дослідники: І. Шека, М. Фортунатов, В. Сажин, Я. Горощенко); X. та технологія рідкісних металів (7 відділів, дослідники: М. Полуєктов, В. Назаренко); X. і технологія води (4 відділи у Вишгороді, один з дослідників Л. Кульський). Інститут органічної X. створений 1939 на базі Інституту Хім. Технології АН УРСР, нині в Києві. Дир. інституту були — В. Яворський, А. Кіпріянов, від 1960 — О. Кірсанов. Основними відділами інституту є X. фосфороорганічних сполук (О. Кірсанов), елементоорганічних ізоціянатів (Г. Деркач), X. фосфороорганічних комплексоутворювачів (Н. Фещенко), фосфороорганічних присадок і негорючих рідин (Я. Іващенко), X. гербіцидів (В. Черкасов), X. півпродуктів (С. Солодушенков), проміжних продуктів і барвників, які містять флюор (Л. Ягупольський), кольору і будови органічних сполук (А. Кіпріянов), механізмів органічних реакцій (Є. Шилов), синтетичних фізіологічно активних речовин (П. Пелькіс), природних фізіологічно активних речовин (О. Свищук), фотосинтези (О. Ясников), моделювання технологічних процесів органічної синтези (Р. Мельников). Інститут X. високомолекулярних сполук існує від 1958 у Києві. Першим дир. був К. Корнєв, з 1965 — Ю. Ліпатов. Основні відділи інституту: синтези полімерів (К. Корнєв), фізико-хеїмії полімерів (Ю. Ліпатов), фізики полімерів (Ю. Єгоров), кінетики та механізму полімеризації (Т. Ліпатова), еластомерів (Т. Грищенко), тримірник полімерів (С. Омельченко), олігомерних сполук (Ю. Спірін), модифікації полімерів (О. Качан) та технології мономерів і полімерів (А. Шевляков). На поч. 60-их pp. основними напрямними роботи інституту були: синтеза термостійких полімерів; хім., фотохєм. і радіаційно-хім. модифікація, полімерів; синтеза селективних йонообмінників та розвиток технології синтези мономерів і полімерів. З 1965 інститут досліджує з'ясування причин особливих фіз. та хім. властивостей поліуретанів та вивчає їх зв'язок з хім. будовою і структурними особливостями; досліджує синтези нових ди- і триізоціянатів та олігомерних сполук; вивчає механізм та кінетику міґраційної полімеризації та реакційної здатности співучасних сполук; виявляє основні закономірності перетворення поліуретанів на цінні полімерні матеріали: еластомери, синтетичні волокна тощо. Сектор нафто-хімії (В. Гутиря) працює над хімією вуглеводнів та їх хім. перетворень. Інститут Біохімії існує від 1932 у Києві. Він був організований 1925 на базі кафедри біохімії при Харківському Мед. Інституті, якою керував О. Палладін. Спершу в інституті було 4 відділи: біохімії м'язевої і нервової діяльности, порівняльної біохімії, біохімії харчування і зоотехн. біохімії. Від 1945 в інституті працюють відділи: біохімії нервової системи .(О. Палладій), біохімії м'язів (Д. Фердман), структури та функції білка (В. Бєліцер), біосинтези та біологічних властивостей білків (М. Гулий) і біохімії вітамінів (Р. Чаговець), а 1983 створено ще 5 відділів: біохімії нуклеїнових кислот, біохімії ферментів, фотобіохімії (В. Вендт), біохімії росту (В. Короткоручко) і біохім. фармакології (С. Балуев). При Інституті діє Укр. Біохімічне Товариство, яке нараховує понад 800 чл. Інститут Газу АН УРСР створено 1949 під керівництвом М. Доброхотова, пізніше його очолив В. Копитов. Основним завданням інституту є дослідження хім. переробки вуглеводних газів, використання горючих газів у промисловості, автоматизація хім. переробки та спалювання газів. Інститут Колоїдної хімії та хімії води АН УРСР створено 1967 на базі сектора колоїдної хімії і Сектора хімії й технології води Інституту Заг. та Неорганічної Хімії АН УРСР під керівництвом Ф. Овчаренка, пізніше О. Куриленка. Інститут розробляє теоретичні та експериментальні дослідження в галузі колоїдної хімії, фізико-хімії природних сорбентів, колоїдних металів та хімії очистки води. Деякі ділянки хімії вивчаються в нехім. інститутах АН УРСР. Так, напр., досліди над синтезою та будовою боридів, карбідів, силіцидів, нітридів та сульфідів деяких рідкісних та рідкісноземельних елементів ведуться в Інституті Проблем Матеріалознавства АН УРСР. Фіз. властивості полімерів досліджуються в Інституті Механіки АН УРСР. Питання геохімії, основоположником якої був В. Вернадський, який з 1919 вивчав склад різних мінералів та закономірності їх поширення в земній корі, тепер досліджують в Інституті Геол. Наук АН УРСР, зокрема геохімію інертних газів, скандію та германію. Журнали з різних ділянок хімії:
Праці з хімії друкувалися також, хоч не завжди систематично, в «Наук. Записках» та «Вісниках» університетів Київ., Харківського, Дніпропетровського та з 1948 Львівського, Чернівецького й Ужгородського, як також політехн. інститутів Київ., Одеського, Харківського та Львівського. [ред.] Література
[ред.] Дивись також
|
