Толока

Толо́ка — українська звичаєва форма селянської взаємодопомоги.

Толока є давнім українським звичаєм. Її організовували на селі для виконання термінових робіт, що вимагали значної кількості осіб: збирання врожаю, вирубування лісу, спорудження будинків тощо. Іноді толоку використовували для проведення громадських робіт (будування церков, шкіл, читалень, доріг тощо).

У толоці односельчани брали участь, тобто працювали толокою (спільно, разом), добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю. Зазвичай особа, на користь якої працювали, частувала робітників. Також звичною справою було звершення толоки народним гулянням — танцями і співами.

За панщини толока застосовувалася як додаткова робоча повинність кріпаків.

Толоку як кріпацьку повинність ліквідовано в Російський імперії в 1847 —1848 роках. Як інститут звичаєвого права і добровільної взаємодопомоги толока в Україні продовжувала і навіть продовжує існувати дотепер.

Звичай толоки є спільним для слов'ян — в білорусів і поляків він називається так само — відповідно тало́ка і tłoka (таку ж назву мав білоруський язичницький дух жнив і родючості^[1]); у північних росіян — по́мочь. Подібні звичаї спільної праці існували й існують в багатьох народів світу.

Українське слово толока, як і білоруське талока та польське тлока, деякі лінгвісти вважають запозиченнями з балтійських мов (імовірно з литовської)^[2].

Також толокою українці називали громадське пасовище^[3].

У сучасній культурі слово толока вживається на позначення якихось громадських чи масових проектів. Зокрема, на Першому національному каналі українського телебачення «Толокою» називається соціально-політичне ток-шоу^[4].