|
Панель інструментівІншими мовами |
ТолокаТоло́ка — українська звичаєва форма селянської взаємодопомоги. Толока є давнім українським звичаєм. Її організовували на селі для виконання термінових робіт, що вимагали значної кількості осіб: збирання врожаю, вирубування лісу, спорудження будинків тощо. Іноді толоку використовували для проведення громадських робіт (будування церков, шкіл, читалень, доріг тощо). У толоці односельчани брали участь, тобто працювали толокою (спільно, разом), добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю. Зазвичай особа, на користь якої працювали, частувала робітників. Також звичною справою було звершення толоки народним гулянням — танцями і співами. За панщини толока застосовувалася як додаткова робоча повинність кріпаків. Толоку як кріпацьку повинність ліквідовано в Російський імперії в 1847 —1848 роках. Як інститут звичаєвого права і добровільної взаємодопомоги толока в Україні продовжувала і навіть продовжує існувати дотепер. Звичай толоки є спільним для слов'ян — в білорусів і поляків він називається так само — відповідно тало́ка і tłoka (таку ж назву мав білоруський язичницький дух жнив і родючості[1]); у північних росіян — по́мочь. Подібні звичаї спільної праці існували й існують в багатьох народів світу. Українське слово толока, як і білоруське талока та польське тлока, деякі лінгвісти вважають запозиченнями з балтійських мов (імовірно з литовської)[2]. Також толокою українці називали громадське пасовище[3]. У сучасній культурі слово толока вживається на позначення якихось громадських чи масових проектів. Зокрема, на Першому національному каналі українського телебачення «Толокою» називається соціально-політичне ток-шоу[4]. [ред.] Виноски
[ред.] Джерела
|