|
|
Панель інструментів |
Пінчук Віктор Михайлович
Ві́ктор Миха́йлович Пінчу́к (*14 грудня 1960) — засновник інвестиційно-консалтингової группи EastOne, мільярдер та меценат, зять колишнього президента Леоніда Кучми. Один із найбагатших бізнесменів України. Претендент на входження до рейтингу 100 найвпливовіших особистостей у світі сучасного мистецтва за 2008 рік.[1]
[ред.] Біографічна довідкаНародився 14 грудня 1960 (м.Київ); дружина Франчук Олена Леонідівна; дочки Марія та Катерина. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут (1983), за фахом — інженер-металург, «Обробка металів тиском». 1981-1983 — лаборант Дніпропетровського металургійного інституту. 1982 — різальник холодних труб, Нижньодніпровський трубопрокатний завод. 1983-1997 — стажист-дослідник, іненер, старший інженер, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник Державного науково-дослідідного проектного інституту трубної промисловості, Дніпропетровськ. З 1997 — президент науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп», Дніпропетровськ. До січня 2000 — радник Президента України, до лютого 2000 — член Ради підприємців при КМ України. Ініціатор програми «Інвестиції в культуру» (з 1992). Ініціатор створення Членської благодійної організації «Фонд соціального порятунку» (м.Дніпропетровськ, 1998). Член політвиконкому партії «Трудова Україна» (травень 2000 — квітень 2004). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004). Кандидат технічних наук (1987, проблеми розробки нових технологічних схем виробництва трубної продукції). Автор (співавтор) понад 100 наукових праць. Вільно володіє англійською мовою. З 2002 року одружений на Олені Франчук, дочці президента України Леоніда Кучми. [ред.] Народний депутатНародний депутат України 3-го скликання з березня 1998, виборчий округ №26, Дніпропетровської області. З'явилося 59,8%, за 25,8%, 17 суперників. На час виборів: президент Науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп» (м. Дніпропетровськ). Також у березні 1998 — кандидат в народні депутати України від блоку «Трудова Україна», №8 в списку. Член фракції НДП (травень 1998 - квітень 1999), член групи «Трудова Україна» (з квітня 1999); голова підкомітету з питань підприємництва, інвестиційної політики та антимонопольного законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з липня 1998). Народний депутат України 4-го скликання квітень 2002 - квітень 2006, виборчий округ №26 Дніпропетровської області, самовисування. За 38,25%, 9 суперників. Член фракції «Єдина Україна» (травень - червень 2002), член фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 - квітень 2004), член фракції «Трудова Україна» (4 грудня 2004), позафракційний (грудень 2004 - січень 2005), член групи «Демократична Україна» (січень - вересень 2005), член фракції «Вперед, Україно!» (вересень - листопад 2005), член групи Народного блоку Литвина (листопад 2005- квітень 2006). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (червено 2002 - квітень 2006). [ред.] ДіяльністьПолітична кар'єра Пінчука представлена депутатськими мандатами в парламентах третього і четвертого скликання, роботою на посаді радника Президента, а також у Раді підприємців у Кабінеті Міністрів. У виборах до Верховної Ради 2006 року Пінчук участі не приймав, зробивши остаточний вибір на користь бізнесу. Сьогодні екс-депутат Пінчук відійшов від офіційних владних структур, займається підприємницькою діяльністю, а також бере активну участь в культурному житті України. Так, меценат Пінчук щедро фінансує різні проекти, пов'язані з розвитком мистецтва, колекціонує дорогий живопис. Крім того, він інвестує гроші в творчість кінорежисера Стівена Спілберґа, а також часто допомагає своїм друзям – зіркам російського і українського кіно- та шоу-бізнесу. Втративши через реприватизацію за першого уряду Юлії Тимошенко меткомбінат «Криворіжсталь», Пінчук все ж таки залишається власником великих активів. До складу інвестиційно-наукової групи «Інтерпайп», очолюваної Віктором Михайловичем, входять великі підприємства, сфера діяльності яких охоплює металургію, машинобудування, трубну промисловість, банківські послуги і засоби масової інформації. За версією журналу Forbes, його актив оцінюється у 1,2 мільярди доларів США (станом на жовтень 2006[2]). У його власності також знаходяться 4 телеканали (ICTV, Новий, СТБ, М1) та найпопулярніша газета україни «Факты и комментарии». З відкриттям відомого сьогодні центра сучасного мистецтва PinchukArtCentre у Києві, поширилася слава Віктора Пінчука як мецената та популяризатора сучасної української культури. За його сприяння давався найбільший приватний обід на Давоському форумі 2006-го року у підтримку України та фінансувалася українська експозиція на 52-му Венеціанському бієнале.[2] Благодійною діяльністю Віктор Пінчук займається з 1992 року. Наразі Фонд Пінчука реалізує ряд благодійних проектів серед яких программа з відкриття Центрів допомоги новонародженим «Колиски надії» [1], стипендіальна програма Завтра.UA [2], Центр Сучасного мистецтва PinchukArtCentre, Київська школа економіки (KSE) та інші. Також за сприяння Віктора Пінчука та Стівена Спілберґа було знято документальний фільм «Назви своє ім'я» про Голокост. Віктор Пінчук є засновником Ялтинскої Європейської Стратегії (YES). [ред.] Суперечка за Нікопольський феросплавнийВлітку 2005 року суд прийняв рішення про незаконну приватизацію Пінчуком Нікопольського феросплавного заводу і відтак повернення контрольного пакету в державну власність. Довкола прав власності на завод розгорнулася війна, яка супроводжувалася взаємно виключними постановами судів, альтернативними зібраннями акціонерів, і спробами силового захоплення заводу. Прагнення уряду Юлії Тимошенко активно підтримала група «Приват» Ігоря Коломойського, якій вже належала решта українського виробництва феросплавів. У серпні 2005 три загальноукраїнських телеканали Пінчука (ICTV, Новий і СТБ) перервали передачі і кілька днів транслювали мітинг «захисників заводу» в прямому ефірі, назвавши це «Новим Майданом»; серед виступаючих були Юрій Кармазін і Інна Богословська. Менше ніж за місяць по тому Президент Віктор Ющенко відправив перший уряд Юлії Тимошенко у відставку. «Позиційні бої» за Нікопольський феросплавний завод тривали ще два роки і завершилися угодою між групами Пінчука і Коломойського щодо поділу власності над підприємством. Держава залишилася поза рамками угоди і не повернула нічого. [ред.] Дивись також[ред.] Посилання
[ред.] Примітки |
||||||||||||
