|
|
Панель інструментівІншими мовами
|
ПланетаПлане́та (грец. planetes — той, що блукає) — кулясте несамосвітне тіло, що обертається навколо Сонця чи іншої зірки. Орбіта цього обертання дуже близька до еліпсу. За найсучаснішим означенням, плане́тою, що знаходиться у межах нашої сонячної системи можно вважати астрономічний об'єкт, що обертається навкого Сонця, має достатню масу та силу тяжіння для того, щоб набути геоїдної форми та мають «незасмічену околицю», тобто колись вивів зі своєї орбіти всі менші за нього тіла, або ж їх частину. Ті астрономічні об'єти, що задовільняють обим двом першим умовам, але не задовільняють третій, є карликовими планетами. Винятком з цього правила є природні супутники планет. Слід зауважити, що на цей час немає певного означення, яке б підходило для тих планет, що знаходяться поза межами Сонячної системи. Планети обертаються навколо зірок і видимі завдяки освітленню їх випромінюванням зірок; крім Сонячної системи, були відкриті поза нашою галактикою у 1992-му році поблизу пульсара PSR В1257+12.
[ред.] ІсторіяУ греків і римлян планети названо іменами богів. В античності були відомі планети, що виглядали світлими крапками на небі, але, на відміну від нерухомих зірок, пересувалися по небу день у день: Гермес — Меркурій, Арес — Марс, Зевс — Юпітер, Кронос — Сатурн і Афродіта — Венера. До планет зараховували також Місяць і Сонце. За уявленнями стародавніх, планети впливали на долі людей та історичні події (астрологія). До 16 століття вважалося, що це всі планети, що обертаються навколо Землі. Ніколай Коперник у своїх працях показав, що лише Місяць обертається навколо Землі, а всі інші планети обертаються навколо Сонця. Тим самим він виключив Сонце й Місяць із числа планет. Вже в Новий час було відкрито ще три планети.
За традицією, відкриті у XVIII — XX ст. планети також дістали міфологічні назви: Уран, Нептун (гр. Посейдон), Плутон (гр. Аїд), як і супутники великих планет: Деймос, Фобос, Іо, Європа, Ганімед, Каллісто, Титан, Рея, Япет, Тефія, Феба тощо. В 1995 році відкрили першу екстрасонячну планету у зірки, що знаходиться за 50 світлових років від Землі. Зараз їх відомо більше сотні. [ред.] Планети Сонячної системиСьогодні у Сонячній системі відомо 9 великих планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон (у 2006 р. 26 Генеральна асамблея Міжнародного астрономічного союзу скасувала статус планети для Плутона). Планети земної групи — Меркурій, Венера, Земля, Марс) близькі за розмірами і будовою, середня густина їх речовини складає 5,52-3,97 г/см3. До цієї групи примикають деякі великі супутники планет, які схожі за своїми характеристиками до планет земної групи. Це супутники Юпітера Ганімед, Іо, Європа, Калісто і супутник Сатурна — Титан. 
Утворилися планети з пилової хмари навколо Сонця. Подібні пилові хмари (диски) можна сьогодні спостерігати біля деяких зірок нашої галактики. З точки зору гірничої справи найбільший інтерес являють як сировинний ресурс майбутнього астероїди і найближчі до Землі планети — Місяць та Марс. Всі параметри нижче вказані відносно їх значень для Землі:
[ред.] БудоваПланети Сонячної системи діляться на дві групи — планети земної групи та планети-гіганти. Для планет земної групи характерна більша середня густина. Можна припустити, що в Меркурія, що має велику у порівнянні з іншими планетами густиною, є щільне залізне ядро, у якому втримується близько 60 % маси планети; Венера, за масою та густиною подібна до Землі, має у своєму центрі ядро, багатше залізом, чим Земне, а густина силікатів у її оболонці трохи вище, ніж в оболонці Землі; Земля ж має складну структурну оболонку (мантію), що простирається до глибини 2900 км, а нижче знаходиться ядро, очевидно металеве (залізне), на границі з мантією — рідке, а в центра — тверде; у Марса, що має порівняно малу щільність, якщо і є залізне ядро, то воно невелике (не більше 30 % радіуса), а густина силікатних порід його оболонки трохи вище, ніж у Землі. У планет-гігантів дуже низька середня густина і специфічний хімічний склад атмосфер. Це свідчить про те, що вони складаються з речовини, подібної сонячній, головним чином з водню й гелію. Є гіпотеза, що металеве ядро Юпітера рідке, тому що в Юпітера існує потужне магнітне поле, значно потужніше, ніж у Землі. Подібну з Юпітером структуру має Сатурн. Щільніші Уран і Нептун мають, очевидно, ядро із суміші води, аміаку й метану в рідкій або твердій фазі, оточене масивною воднево-гелієвою атмосферою, на яку доводиться, однак, лише порядку 10 % маси. [ред.] Планети-гігантиУ планет-гігантів Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна середня густина 1,4 г/см3, тобто близька до сонячної. Юпітер і Сатурн, як і Сонце, складаються в основному з водню і гелію. У Сатурна, Юпітера, Урана і Нептуна є кільця, складені кам'янистими і крижаними утвореннями. Найбільш потужні вони у Сатурна, де ширина кілець досягає 137000 км (див. кольорову вкладку). [ред.] Планети земної групиМеркурій — перша планета Сонячної системи. Має найбільш екстремальні характеристики з планет земної групи: температура вдень — до +427 °C, вночі — до −183 °C. Порівняно велика середня густина — 5,44 г/см3 очевидно обумовлена відносно великим ядром, багатим на залізо, яке складає 42 % від об'єму планети (ядро Землі — 16 %, Марса — 9 %). Венера — друга планета Сонячної системи. Серед планет земної групи має найбільш щільну атмосферу, склад якої: СО2 (97 %), N2 (~ 3 %), є домішки Н2О, СО, SO2, HCl, HF. Товстий 15-кілометровий шар хмар з концентрованої сірчистої кислоти сприяє т.зв. «парниковому ефекту». Т-ра поверхні — бл. 464 °C, тиск — бл. 93 атм. На поверхні є рівнини, гори, кратери, розломи, камені. Бл. 85 % поверхні Венери — рівнини і вулканічні низини з борознами, (каньйони, залишені потоками лави). Найбільша в Сонячній системі борозна — Балтійська долина — має 6800 км. Венеріанські породи близькі за складом до земних. Середня товщина венеріанської кори — 20 — 40 км, масивне залізне ядро займає бл. 12 % об'єму планети, границя між ядром і мантією знаходиться бл. 0,5 діаметра. Тут відсутня тектоніка плит і дрейф континентів як на Землі. Натомість характерним є т.зв. мантійний плюмаж — підняття гарячої мантійної речовини, що обумовлює виникнення круглих або еліптичних утворень сотні км у діаметрі — корон, всередині яких багато вулканів і лавових потоків. Див. венеріанські породи. Земля — третя планета Сонячної системи. Обертається навколо зірки по еліптичній орбіті (дуже близької до кругової) із середньою швидкістю 29.765 км/с на середній відстані 149.6 млн. км за період рівний 365.24 доби. Земля має супутник — Місяць, що обертається навколо Землі на середній відстані 384400 км. Нахил земної осі до площини екліптики складає 66033`22``. Період обертання планети навколо своєї осі 23 год 56 хв 4.1 сек. Обертання навколо своєї осі викликає зміну дня і ночі, а нахил осі і обертання навколо Сонця — зміну пір року. Форма Землі — геоїд, приблизно — еліпсоїд, сфероїд. Середній радіус Землі складає 6371.032 км, екваторіальний — 6378.16 км, полярний — 6356.777 км. Площа поверхні земної кулі 510 млн. км², об'єм — 1.083 * 1012 км², середня густина 5518 кг/м³. Маса Землі складає 5976 * 1021 кг. Земля має магнітне і тісно зв'язане з ним електричне поля. Гравітаційне поле Землі зумовлює її сферичну форму й існування атмосфери. Марс — четверта планета Сонячної системи. За останніми даними марсоходів Spirit i Opportunity, температура на планеті: вдень +20, вночі −125 °C. Склад атмосфери: СО2 (95 %), N2 (~ 2,5 %), Ar (1,5-2,0 %),Н2О (до 0,1 %), СО(0,06 %). Частими є пилові бурі зі швидкістю вітру до 100 м/с. Марсіанські породи мають схожість з земними. На поверхні є вулканічні гори, підняття, пустелі з кратерами. Перепади висот — 30 км (на Землі — 20 км). Є полярні шапки з льоду (верхній шар — із замерзлого вуглекислого газу, нижній — води). Імовірний радіус ядра планети — 1300 — 2000 км. Товщина літосфери, яка не розщеплена на окремі плити, близько 200 км. Породи поверхні мають вік 3,8 млрд років. Див. марсіанські породи. Супутник Юпітера — Ганімед має діаметр 5268 км і більший за Меркурій — це найбільша планета-супутник у Сонячній системі. Вважають, що його поверхня вкрита льодом і кам'янистими породами. Іо має понад 80 активних вулканів. І це єдиний аналог Землі за вулканічною активністю. Європа, найбільш імовірно, вкрита океанами води, — це також аналог Землі, але вже за наявністю великої кількості води у рідкому стані. Калісто теж, імовірно, має на поверхні воду (лід) і кам'янисті породи. Титан має діаметр 5150 км і теж більший за Меркурій. Його щільна атмосфера складається з азоту і невеликої кількості інших газів (метану та ін.). Вважається, що сучасні умови на Титані аналогічні тим, які існували на Землі до виникнення на ній життя. [ред.] АстероїдиВважається, що одним з перспективних джерел видобутку корисних копалин поза Землею в майбутньому стануть астероїди (малі планети). Це кам'янисті тіла з діаметром 1-1000 км, орбіти яких в основному знаходяться між Марсом і Юпітером (т. зв. «пояс астероїдів» або «пояс Фаетона»). Загальна кількість астероїдів — близько 10 тис. Параметри орбіт визначені для 6 тис. Маса всіх астероїдів складає бл. 1/700 земної. Найбільші астероїди мають такі розміри: Церера — 1003 км, Паллада — 608 км, Веста — 538 км, Гігія — 450 км, Ефросина — 370 км, Інтерамнія — 350 км, Давида — 323 км, Кібела — 309 км, Європа — 290 км, Паціенція — 276 км, Евномія — 272 км, Псіхея, Доріс, Ундина по — 250 км. Астероїдів з діаметром понад 200 км — бл. 30, а 80-200 км — бл. 800. Склад астероїдів різний, виділяють вуглисті (клас С), кам'яні (клас S), металічні (клас М). Розробляються методи видобутку чорних і дорогоцінних металів із залізних астероїдів. Передбачається, що деякі астероїди — це фактично золота руда. Найперспективніші для одержання дорогоцінних металів (Au, Pt, Ir, Os, Pd, Rh, Ru) два типи метеоритів: LL-хондрити з 1,2-5,3 % Fe-Ni, в якому міститься (50-220)•10-6 г/г дорогоцінних металів; залізні метеорити, що містять n•100•10-6 г/г дорогоцінних металів. [ред.] Планети інших зіркових систем
[ред.] Дивись також[ред.] Література
|
