|
|
Панель інструментівІншими мовами |
Донщина
До́нщина (іноді також Подоння[1]) — найсхідніша історико-географічна земля України, що майже повністю (крім найпівнічніших районів) обіймає терени Донецької та Луганської областей загальною площею понад 50 тис. км², тобто територіально приблизно відповідає центральній частині промислового регіону — Донбасу. Не зважаючи на те, що освоювання просторів Донщини нашими предками слов’янами почалося значно пізніше ніж скажімо Придніпров’я чи Галичини, завдяки потужному економічному розвитку упродовж останнього століття, вона значно випереджає будь-який регіон України за густотою населення, що складає, наприклад, по Донецькій області 178 осіб на км², а загальнодержавний показник дорівнює лише - 79 осіб на км².
[ред.] Давня історіяПерші поселення на теренах Донщини (у східній частині Приазовської височини) відомі з раннього палеоліту, а численні залишки помешкань пізнього палеоліту, розкопаних археологами, досить рясно вкривають береги долин Сіверського Дінця і його приток. Наприкінці 9 ст. на ці землі прийшли кочові племена скотарів печенігів, на початку 11 ст. - торків, а в середині 11 ст. - половців, від перебування яких у безкраїх степах залишилося десятки тисяч кам’яних ідолів. У 1220-41 рр. зі сходу відбулося масоване і руйнівне монгольське вторгнення, що охоплювало значні території до Польської і Балканських держав включно. Воно на століття обумовило знелюднення і занепад у розвитку Донецького краю, залучивши його у межі так званого Дикого поля, контрольованого Золотою Ордою. З середини 15 ст. значна частина донських земель (передусім приазовських) входила до Кримського ханства, яке згодом підпало під владу Османської імперії. Довгий час ці землі слугували місцем єдиного притулку для поодиноких селянських родин, що бігли від злиднів на Донщину з півночі та заходу. Активне заселення краю почалося у зв’язку з визвольною війною українського народу (1648-54 рр.) від жахів якої бігли селяни з Правобережної України. 18 ст. пройшло в численних війнах, що вела Російська імперія з Туреччиною за розширення своїх просторів і за вихід до південних морів. Вони сприяли поступовому вичавлюванню мусульманської держави з Причорномор’я та Північного Приазов’я, а згодом і Криму, і досить активному заселенню Донщини слов’янами (селянами з Росії, Правобережної України та Слобожанщини і, навіть, вихідцями з Балкан - сербами) та християнським населенням Криму (греками, грузинами, валахами та вірменами). [ред.] За панування Російської імперіїЗа адміністративно-територіальним поділом Російської імперії північна частина Донщини входила до Українсько-Слобідскої (з 1835 р. - Харківської) губернії, центральна - до Катеринославської губернії, а західна частина - до Земель Війська Донського. У другій половині 19 ст. - на початку 20 ст. Донецький край завдяки вільному допуску західноєвропейського капіталу (англійського, французького, бельгійського та німецького) і будівництва мережі залізних доріг поступово перетворюється у центр гірничодобувної, металургійної, машинобудівної та ін. промисловості на півдні Росії. За радянських часів на Донщині, що продовжувала інтенсивно економічно розвиватися, була створена Донецька область, яку в 1938 р. поділили на дві - Сталінську та Ворошиловоградську, що існують донині але називаються не на честь лідерів СРСР. [ред.] Сучасне підсоння й культураДив. Літературний процес на Донбасі На фоні багатьох регіонів України, Донщина не може похвастатися великою кількістю архітектурних або культових пам’яток та їх поважним віком. Найвидатнішою культовою спорудою Донецького краю є надзвичайно ефектні, розташовані на крейдяних скелях над Сіверським Дінцем, будівлі Святогірського Успенського монастиря (перші згадки про який датуються 1624 р.), нещодавно освяченого як третя в Україні (після Києво-Печерської та Почаївської) православна лавра. На Донщині збереглося кілька храмів кінця 18 - початку 19 ст., адміністративні та громадські споруди часів Російської імперії та багато пам’яток радянської епохи, серед яких видатні меморіальні комплекси часів Великої Вітчизняної війни („Міус-фронт”, „Саур-Могила” та ін.), десятки різноманітних музеїв і монументів. Здавалося б недоречним говорити про природну красу краю де ледь не обов’язковою складовою краєвиду є терикони, свічки фабричних димарів та обриси гігантських заводів. Але неповторна краса Донщини додає своїх інколи надзвичайно мальовничих штрихів до природного полотна України. На теренах Донщини створено 2 природних заповідника, філії (або ділянки) яких розкидано по різним районам Донецької та Луганської областей. Найстарішою ділянкою заповіданою ще в 1931 р. був «Стрільцівський степ» (Міловський район) - невеличкий шматочок (нинішня площа 5.22 км²) колись широких Старобільських степів на відрогах Середньоросійської височини, де опікуються збереженням найбільшої в Україні колонії байбака європейського. Зараз це одна з трьох ділянок Луганського природного заповідника, створеного в 1968 р. Інші його філії - Станично-Луганська (або Придонецька заплава), розташована в однойменному районі на площі 4.98 км² і опікується збереженням заплавних екосистем лівобережної частини Сіверського Дінця та Провальський степ, утворений в Свердловському районі в 1975 р. на площі 5.87 км² у найбільш підвищеній частині Донецького кряжу. Український степовий природний заповідник, заснований в 1961 р., більшість ділянок якого розташовані у Донецькій області на значному віддаленні одна від одної репрезентує різноманітні степові ділянки. Це і Хомутівський степ (Новоазовський район, площа 10,3 км²) - країна ковили, єдине місце в Україні де можна зустріти 12 її видів, і Кам’яні Могили (Володарський район, площа 4.56 км²) - кам'янистий варіант сухих різнотравно-типчаково-ковилових степів і Крейдяна флора (заснована в 1988 р. в Краснолиманському районі на площі 11.34 км²) - де охороняються рослини, що ростуть на крейдяних породах. На Донщині в 1997 р. створений напевно один з наймальовничіших національних природних парків рівнинної України - «Святі Гори». Своєрідний ландшафтний комплекс парку (загальна площа - 405.89 км²) включає крейдяні останці, балки та яри корінного правого берегу головної водної артерії Донщини - Сіверського Дінця і її майже трикілометрову заплаву та борову терасу на протилежному березі ріки. [ред.] Див. також[ред.] Криниця
|
||||||||||||
