Го (гра)

Цей термін має також інші значення. Див. Ґо

Дошка Го та камені

Го (кит. 圍棋,围棋, вейцзі; кор. 바둑падук; яп. 囲碁, іґо) — стародавня китайська настільна гра. З'явилась у Китаї понад 2 тисячі років тому. Це стратегічна гра, у якій грають двоє. Гра може тривати від 10 хвилин до нескінченності.

Зміст

1 Огляд гри
2 Історія
3 Правила
4 Підрахунок
5 Розвиток партії
- 5.1 Стратегічні принципи
- 5.2 Тактика
6 Традиційне спорядження
7 Го в культурі
8 Го в Україні
9 Дивіться також
- 9.1 Ресурси інтернет

[ред.] Огляд гри

Грають у го, ставлячи по черзі чорні та білі камені на дошку. Ціль гри — захопити якомога більшу територію на дошці каменями свого кольору, не дозволяючи супротивнику оточити свої камені. Незважаючи на прості правила, стратегія гри може бути дуже складною. Професійні гравці роками відшліфовують свою стратегію гри. Вважається, що в стратегічному плані го складніша за шахи.

Зазвичай го класифікують як абстрактну настільну гру. Однак аналогія між го та військовою битвою очевидна. У творі китайської класичної літератури «Мистецтво війни», наприклад, іноді звертаються до стратегії го. Справжні війни закінчуються підписанням мирної угоди. Партія го закінчується, коли обидва гравці погоджуються, що гру закінчено. Тільки після цього підраховують очки.

[ред.] Історія

Батьківщина гри — Китай. Перші згадки про го належать до 6 століття (548 р. до н. е.) За винятком розмірів дошки та початкової позиції, правила не змінювались з часів появи гри дотепер, що робить го ще й найдревнішою настільною грою.

Легенда каже, що гру вигадав китайський імператор Яо (2337 — 2258 до н. е.) щоб навчити свого сина дисципліни, концентрації та врівноваженості. Інша версія стверджує що древньокитайські генерали використовували папір та камені щоб позначати позиції військ. Ще одна думка каже, що го відображає боротьбу з паводком.

[ред.] Правила

Грають на дошці з решіткою горизонтальних й вертикальних ліній. Камені виставляються на перехрестя ліній. У класичному варіанті гра проводиться на дошці 19х19, для навчання й тренування використовують менші дошки: 13х13 та 9х9.

Гра починається на порожній дошці. Розпочинають чорні. Далі супротивники по черзі виставляють камені на незайняті перехрестя. Виставлений на дошку камінь не рухається, проте може бути знятий із дошки (захоплений у полон).

Камінь або група каменів знімаються з дошки в тому випадку, коли усі сусідні з ними перехрестя по горизонталі й по вертикалі окуповані каменями іншого кольору.

Самовбивчий хід заборонено, якщо при цьому з дошки не знімаються камені супротивника.

Заборонено повторювати позицію.

Оскільки чорні, які починають першими, мають перевагу, то при грі на рівних встановлюється компенсація — комі. Здебільшого комі складає 6,5 очка.

Гра закінчується тоді, коли обидва гравці погоджуються, що подальші ходи жодним чином не змінять свіввідношення сил на дошці. Формально гравці оголошують, що пасують, тобто відмовляються від права ходу. Після того, як пас відбувся тричі підряд, гра закінчується, і гравці приступають до підрахунку очок.

[ред.] Підрахунок

Існує кілька різних систем підрахунку, залежно від правил, які встановлені на турнірі, або за якими погодилися грати гравці.

За китайськими правилами гравець отримує по одному очку за кожен камінь, який стоїть на дошці і за кожен пункт території. Перед підрахунком гравці повинні погодитися, які з каменів мертві й зняти їх з дошки. Найлегше підрахунок проводити, заповнивши свою територію каменями, щоб потім підрахувати загальну кількість.

За японськими правилами гравець отримує по одному очку за кожен пункт території і за кожен полонений камінь супротивника. При японському підрахунку території зазвичай вирівнюються до прямокутників. Полонені камені попередньо виставляються в територію противника.

За правилами Інга гра ведеться із застосуванням спеціального комплекту каменів, в якому поміщається рівно 180 білих і 181 чорний камені, в чому гравці пересвідчуються перед початком партії. При закінченні гри, після зняття мертвих каменів, кожен з гравців виставляє камені в свою територію. Виграє той, у кого каменів для заповнення території не вистачило.

Різні системи підрахуноку іноді можуть давати результат, що відрізнятиметься на одне очко.

[ред.] Розвиток партії

Партію в го умовно розділяють на три стадії: початкову (фусекі), середину гри (чубан) і кінець гри (йосе).

Задача гравця в фусекі вдало розташувати свої камені, щоб здобути перевагу в наступних баталіях. Гра розпочинається на порожній дошці. Гравець повинен розставляти початкові камені таким чином, щоб добитися балансу між окресленою каменями територією й впливом каменів на найбільші області дошки. Якщо гравець розставлятиме камені в фусекі надто тісно, то його потенційна територія буде міцнішою, але він може відстати в розвитку і програти в наступних баталіях. Якщо розставляти камені надто просторо, то вони погано взаємодіятимуть між собою й можуть не втримати територію. З огляду на великий розмір дошки і великий вибір початкових ходів у го не існує усталених дебютів, як, наприклад, у шахах. Відомі тільки загальні схеми розвитку.

Особливе значення при розиграші фусекі мають певні стандартні форми: джосекі, які,як вважається, дають локально рівний результат для обох гравців. Проте при виборі джосекі гравець повинен враховувати ситуацію, що склалася на всій дошці, й вирішувати, чи грати йому в даному місці на територію чи на вплив.

Середня частина гри є вирішальною. Чимало партій завершуються вже в ній, оскільки перевага одного з гравців стає очевидною, і його супротивник здається. В середині гри визначальним є точкий розрахунок варіантів і вміння боротися.

Кінцева стадія гри, йосе, наступає тоді, коли стає відомим статус груп і територій, тобто дошка в основному поділена. В йосе гравці завершують оформлення територій, старанно підраховуючи цінність кожного ходу. Вміння грати йосе є вирішальним при рівному розвитку партії, коли остаточний результат є виграшем чи програшем на кілька каменів.

[ред.] Стратегічні принципи

Важливими принципами в грі є поняття сенте і готе, що означають збереження чи втрату ініціативи одним із супротивників. Сенте називають хід, на який супротивник повинен відповісти. Хоча здобуток гравця при такому обміні ходами може бути невеликим, та він зберігає за собою право ходу і може продовжувати впровадження в життя своєї стратегії. Для того, щоб хід був сенте, він повинен нести в собі загрозу ще більших втрат для супротивника. Готе, відповідно, є ходом, який втрачає ініціативу, тобто є останнім локально значимим ходом. Послідовність ходів, яка закінчується готе, грають тоді, коли вона дає великі здобутки. Звісно, гравець може спробувати перехопити ініціативу й не відповісти на хід, який його супротивник вважає сенте. Використовуючи термінологію го, це називається зіграти тенукі. В такому випадку може трапитися значний обмін територіями між супротивниками, в термінах гри — фурікаварі.

Для успішної гри в го необхідно вміти знаходити баланс між територіальними здобутками і впливом каменів. У цьому відношенні гравці поділяють на тих, хто любить територію, і тих, хто любить грати на вплив. При грі на вплив гравець концентрує свою увагу на тому, щоб обмежити територію супротивника, ізолювати його камені в окремі групи так, щоб вони не брали участь в подальшій боротьбі. В результаті часто утворюються великі дуже простори, оточені каменями одного кольору — мойо. Мета такої стратегії — змусити супротивника вторгнутися в мойо, хоча там його камені не відчувають підтримки інших каменів. Тоді гравець, який грає на вплив, використовує атаку на такий десант у свої тили для побудови власної території.

При грі на вплив важливу роль відіграє поняття щільності (ацумі) — такої побудови каменів, в якій немає слабкостей, що їх можна було б використати в тактичній боротьбі.

Іншим принципом, на якому значною мірою ґрунтується як стратегія, так і тактика гри, є принцип міай. Міай — це така ситуація, коли гравець бачить два задовільні варіанти розвитку подій — якщо супротивник зіграє сюди, я відмовім так, а якщо — сюди, то ось-так. Оскільки обидва варіанти дають задовільний результат, цінність ходу в даному місці падає, й можна перемістити увагу деінде.

[ред.] Тактика

Найважливішим з огляду на результат гри є питання про життя і смерть груп каменів. Зазвичай, можливість оточити й врешті-решт полонити камені супротивника дає гравцю великий виграш. Групи каменів, які неможливо полонити й зняти з дошки називають живими. Для побудови безумовно живої групи каменів необхідно забезпечити їй можливість утворення двох очей, тобто пунктів, у які супротивник не може походити з огляду на заборону самовбивчого ходу. Група каменів може бути живою також у положенні секі — такому розташуванні каменів, при якому для полонення групи супротивника гравець повинен підставити під бій свою групу, що йому невигідно. Невигідно це також і для супротивника. Тому обидві групи залишаються живими. І, нарешті, група каменів може бути живою, якщо гравець устигає раніше полонити одну з груп, що її оточують в перегонах на знищення — семеай.

Група, яка ще не забезпечила собі можливості побудувати два ока, називається слабкою. При атаці на таку групу супротивник намагається завадити побудові очей. Часто для цього жертвуються камені з метою сформувати внутрішній прострір слабкої групи таким чином, щоб його неможливо було розділити на дві незалежні частини. Існує велика кількість задач на життя і смерть (цуме-ґо), і гравці в го проводять багато часу, розв'язуючи їх.

У локальній боротьбі використовуються два основні тактичні прийоми захоплення в полон каменя, або невеликих груп каменів супротивника — східці й гета. Знання цих прийомів зазвичай допомагає гравцю уникнути відрізання частини своїх каменів від інших.

Ходи, які найкращим чином використовують особливості розташування каменів у даному місці дошки називаються тесузді. Такі ходи є окрасою го. Вміння бачити тесудзі відрізняє сильних гравців від слабких.

Загалом для го дуже важливе поняття форми. Камені потрібно вміти розташовувати таким чином, щоб досягнути найбільшої ефективності, щільності, потенціалу в побудові очей, тощо.

[ред.] Традиційне спорядження

Ґобан і ґо-ке

Традиційна дошка для гри у го (у Японії її називають «ґобан») виготовляється з цілого шматка дерева і часто стоїть на ніжках. Найкращі дошки роблять з дерева кайя, деревина якого має золотистий відтінок, а кращі з кращих зроблені з дерев кайя, вік яких складає до 700 років.

Гравці сидять на подушках (дзабутонах), що лежать на підлозі. Камені (ґо-іші) тримають у горщиках з цільного дерева (ґо-ке). Білі камені зроблені з раковин молюсків, а чорні — з чорного гладенького сланцю.

[ред.] Го в культурі

Японський письменник, лауреат Нобелівскої премії з літератури, Кавабата Ясунарі написав роман «Майстер Го» (Мейдзін), в якому описується остання гра Хон'імбо Сюсая. Цей матч, який грався з контролем часу 40 годин кожному гравцеві, розтягнувся на півроку, і на якому Кавабата працював оглядачем газети, свого часу прикував увагу Японії, причому не тільки любителів гри, а й інших японців завдяки цікавим газетним репортажам Кавабати.

Інтерес до го викликала публікація манґи і вихід у світ аніме «Хікару но ґо» Такасі Обати.

[ред.] Го в Україні

Го в Україні розвивається із середини сімдесятих, завдяки зусиллям ентузіастів-любителів. Створено Українську федерацію го, проводяться чемпіонат України, кубок України, турнір Український Мейдзін, турнір на кубок посла Японії та інші. Клуби го є в Києві, Одесі, Рівному, Харкові, Дніпропетровську, Кривому Розі й у інших містах. Українські представники на світовому чемпіонаті серед любителів традиційно займають місця в другому десятку.