|
|
Панель інструментівІншими мовами
|
Єлизавета II (королева Великобританії)
Її Величність Єлизаве́та ІІ (Елізабет Александра Мері Віндзор, англ. Elizabeth II, Elizabeth Alexandra Mary Windsor; нар. 21 квітня 1926, Лондон) — королева і голова держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, голова держави в країнах Британської Співдружності (Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Ямайці, Барбадосі, Багамських Островах, Гренаді, Папуа-Новій Гвінеї, Соломонових Островах, Тувалу, Сент-Люсії, Сент-Вінсенті і Гренадинах, Антигуа і Барбуді, Белізі, Сент-Кітсі і Невісі). У всіх цих країнах, окрім Сполученого Королівства, її представляють генерал-губернатори, що призначаються нею. Окрім цього, Єлизавета II править також Британськими заморськими територіями, але не як їх королева, а як королева Сполученого Королівства.
[ред.] Народження та ранні роки
Єлизавета народилася на Бретон-Стріт, 17 у Лондоні, 21 квітня 1926 року, у родині принца Альберта, герцога Йоркського та його дружини герцогині Йоркської (Елізабет Боуз-Лайон, майбутньої королеви-матері). Її хрещення в Музичній кімнаті Букінгемського палацу провів Космо Ленг, архієпископ Йоркський 29 квітня того ж року. Хрещеними батьками принцеси були: Георг V, королева Мері, принцеса Мері, граф Стратморський, герцог Коноутський та леді Елфінстоун. Свої імена вона отримала на честь матері, королеви Олесандри — своєї прабабусі по батьківській лінії та королеви Мері — бабусі. У родині її називали пестливим ім'ям «Лілібет» (Lilibet). [ред.] Спадкоємеця престолуКороль Едуард VIII відрікся від престолу і королем став її батько, який прийняв ім'я Георга VI. Таким чинимом принцеса Єлизавета стала спадкоємицею за припущенням (Heiress presumptive). Вона не отримала титули герцогині Корнуелльської та принцеси Уельської через те, що, якби в королівській сім'ї народився хлопчик, то він став би попереду прицеси в черзі на наслідувння престолу. [ред.] Принцеса та Друга Світова ВійнаЗображення:Lizwar.jpg
Під час Другої Світової Війни
Друга Світова Війна почалася, коли принцесі Єлизаветі було тринадцять років. Вона і її молодша сестра Маргарет були евакуйовані до Віндзору. Також розроблялися плани евакуації принцес до Канади, але, як відомо, їхня мати — королева Елізабет заявила: «Діти нікуди не можуть їхати без мене, я ніколи не залишу короля, а король ніколи не залишить свою країну!». У той же час принцеса організовувала пантоміми разом із дітьми персоналу Королівського дому у Віндзорі, а в 1940 р. вона зробила своє перше радіозверенення під час Дитячої години Бі-Бі-Сі, в якому вона зверталася до евакуйованих дітей. В тринадцять років вона познайомилась з Філіпом Маунтбаттеном, кадетом Дортмундського військово-морського училища та сином грецького принца Андрія і закохалась у нього. Вони вели постійну переписку під час його служби в Королівському флоті. У 1945 Єлизавета змогла вмовити батька, щоб він дозволив їй внести свій безпосередній вклад у боротьбу за перемогу. Вона приєдналась до Жіночої Допоміжної Територіальної Служби, де була відома як № 230873 Другий підпорядкований (Second Subaltern) Елізабет Віндзор і вивчилась на водія. Це був перший випадок в історії королівської родини, коли жінка служила у військовому підрозділі. [ред.] Післявоєнне життяЄлизавета здійснила свій перший закордонний візит у 1947 році, коли разом із батьком відвідала Південну Африку. На честь свого повноліття, яке настало, коли їй виповнився 21 рік, вона виступила із радіозверненням до Співдружності та Імперії зі словами: «Я проголошую перед вами, що все моє життя, буде воно довгим чи коротким, має бути присвячене служінню вам і нашій великій імперській сім'ї, до якої ми всі належимо.» Після їх одруження резиденцією герцога та герцогині став Кларенс Гаус, але з 1946 по 1953 р. герцог Единбурзький перебував в основному на Мальті, де проходив службу як офіцер Королівського флоту. Принцеса Єлизавета жила з ним з 1949 по 1951 р. на Мальті, оселившись на віллі Гвадаманья, яку близько 1929 р. придбав лорд Маунтбаттен Бірманський. 14 листопада 1948 вона народила свою першу дитину — принца Чарльза. Раніше, спеціальним леттерс-патентом, король дарував право дітям герцога Едінбурзького та принцеси Єлизавети, герцогині Единбурзької іменуватися принцами. А 15 серпня 1950 р. у них народилася друга дитина — принцеса Анна. [ред.] Королева
Здоров'я її батька протягом 1951 р. погіршувалось, і Єлизавета почала виконувати деякі його офіційні обов'язки. В тому ж році вона відвідала Грецію, Італію, Мальту. В жовтні вона здійснила поїздку по Канаді та відвідала президента США Гаррі С. Трумена. В січні 1952 р. принцеса разом з герцогом Філіппом здійснили тур по Австралії та Новій Зеландії, повернувшись через Африку. Новина про смерть короля Георга VI 6 лютого 1952 р. від раку легенів застала їх у Кенії. 
Королева знаходилась в готелі Трітопс Хотел неподалік від Найробі, коли їй повідомили про смерть батька. Це був перший раз після Якова І, коли монарх наслідував престол знаходячись поза межами Великобританії. В час, коли їй повідомили про смерть короля, вона збиралася обідати з сером Хорасом Херном, головою Верховного Суду Кенії, який пізніше буде супроводжувати королівське подружжя в Великобританію. Коли Асистент і Особистий секретар нової королеви спитав, як вона хоче, щоб її називали, то вона відповіла — «Єлизавета, звичайно.» Проголошення її королевою Таємною радою відбулося у вівторок, 7 лютого, у Сент-Джеймському палаці. В Канаді окреме проголошення було зроблене Таємною радою для Канади того самого дня. 24 березня 1953 р., незадовго до коронації, від раку померла її бабуся — королева Мері. Як повідомлялось, її останньою волею було, щоб через траур коронацію не відкладали. Сама коронація, яка вважається однією з найпишніших в історії, відбулась 2 червня 1953 р. в Вестмінстерському абатстві. Це була перша коронація, що транслювалась по телебаченню, хоча спочатку ідея телетрансляції мала багато ворогів, які вважали, що вона порушить сакральність моменту. 19 лютого 1960 р. народилася третя дитина королеви — принц Ендрю, герцог Йоркський, а 10 березня 1964 р. — принц Едвард, граф Ессекський. Офіційною резиденцією королеви є Букінгемський палац, але, як повідомляється, їй більше до вподоби Віндзорський замок. Крім того, її резиденціями є Голірудгауз в Единбурзі, Белморал та Сандірґем Хауз. [ред.] ПравлінняНа сьогодні королева є однією з найпопулярніших осіб Великобританії. За останніми опитуваннями, її підтримують близько 80 % підданих. Хоча справа принцеси Діани на деякий час похитнула її популярність та авторитет монархії, але в довготривалій перспективі, як видно з досліджень громадської думки, не позначилася на ньому. [ред.] ВізитиКоролева Єлизавета ІІ — найбільш часто мандруючий монарх в історії Британії. В 1953—1954 р.р. вони з Філіппом здійснили піврічну кругосвітню подорож, ставши першим британським королівським подружжям, що обпливло земну кулю. Єлизавета стала першим правлячим монархом Австралії, Нової Зеландії та Фіджі, що побувала там. В 1957 р. вона побувала з державним візитом у США та здійснила тур по Канаді, де відкрила 23-тю сесію канадського парламенту. Також вона виступила з промовою на засіданні Генеральної Асамблеї ООН. В 1959 р. королева здійснила ще один тур по Канаді і вже як королева Канади відвідала США. В лютому 1961 р. вона відвідала Туреччину на запрошення президента Кемаля Гюрселя, а пізніше — вперше Індію та Пакистан. Єлизавета ІІ побувала в більшості європейських країн (в тому числі — Росії, Литві, Латвії та Естонії) та багатьох неєвропейських. [ред.] Роль в СпівдружностіБританська Імперія почала еволюціюнувати ще з часів Декларації Бальфура, що була проголошена на Імперській Конференції 1926 р. і була формалізована в деларації Вестмінстерського Статуту 1931 р. В часи правління королеви Єлизавети ІІ завершився розпад Британської Імперії і повністю формалізувалася Співдружність Націй, яка об'єднала більшість колишніх британських володінь. Тепер головною роллю голови Співдружності, якою є королева, стала необхідність підтримувати зв'язки країн Співдружності між собою та з колишньою метрополією. Королева часто грала важливу роль у відновлені порушених відносин із країнами Співдружності та згладженні протиріч. В 2007 р. були виявлені секретні документи, що свідчать про те, що в 1956 р. французький прем'єр Гі Моллє та британський прем'єр Ентоні Іден обговорювали можливість союзу Великобританії та Франції. При цьому не виключалося, що Єлизавета ІІ може стати головою держави у Франції. [ред.] Політична рольЯк конституційний монарх, Єлизавета ІІ не має висловлювати публічно свої політичні симпатії чи антипатії. Вона завжди виконувала це правило, діючи непублічно — через це її політичні погляди залишаються нез'ясованими. Але існують свідчення, що королева схиляється до точки зору так званої «Однієї нації». Під час урядування Маргарет Тетчер було відомо, що королева турбувалась через те, що її політика може призвести до серйозних соціальних проблем. Відомо, що Маргарет Тетчер якось сказала: «Проблема в тому, що королева відноситься до того типу жінок, які можуть проголосувати за Соціал-Демократичну партію.» [ред.] Канадська національна єдністьНіколи не висловлюючись прямо проти суверенітету Квебеку, вона часто підкреслювала необхідність єдності канадської нації. Вона також часто підкреслювала свою увагу до Канади. Наприклад, повертаючись з Каліфорнії в 1983 р., королева сказала: «я їду додому, в Канаду, завтра» та на обіді в Саскачевані (2005): «ця країна і канадійці завжди присутні в моєму житті і моїй роботі.» В промові до Квебекської Національної Асамблеї, у розпал Тихої революції в 1964 р., вона ігнорувала національні протиріччя і говорила про «дві взаємодоповнюючі одна одну культури», говорячи: «Я радію від думки, що в нашій Співдружності існує країна де я можу офіційно висловлюватись на французькій мові.» Зображення:Конст канади.jpg
Королева Канади Єлизавета ІІ і прем'єр-міністр П'єр Трюдо підписують нову канадську конституцію, 17 квітня 1982 р.
Після проголошення Конституційного Акту 1982 р., який був єдиною в канадській історії важливою конституційною зміною, що була прийнята без згоди уряду Квебеку, Єлизавета намагалася продемонструвати свою роль голови всієї канадської нації і публічно виражала жаль від того, що Квебек не брав участі в формуванні канадської державної структури. В 1995 р., під час кампанії за відділення Квебеку, вона протягом чотирнадцяти хвилин говорила (на англійській та французькій мовах) з відомим діджеєм П'єром Брассардом з монреальського радіо CKOI-FM, який видавав себе за канадського прем'єр-міністра Жана Крет'єна. Під час цієї розмови він сказав королеві, що начебто прихильники відділення лідирують і на це вона відповіла, що вона «відчувала, що референдум піде по неправильному шляху» і додала: «Якщо я можу якось допомогти, я готова допомогти». Але при цьому вона категорично відмовилась втручатись до чіткого роз'яснення ситуації. Під час референдуму Єлизавета ІІ знаходилась в дорозі до Нової Зеландії і попросила свого пілота не вилітати з Лос Анджелеса, поки не будуть оголошені результати референдуму. [ред.] Роль в уряді
Формально королеві належить законодавча, виконавча і судова влада в державах, які вона очолює, але фактично її роль скоріше церемоніальна через те, що вона завжди діє за порадою Кабінету міністрів, а прем'єр-міністром найчастіше призначає голову партії, що перемагає на виборах. Іноді монарх може призначити прем'єра, який має сформувати уряд на основі абсолютної більшості в Палаті громад, але така практика застосовується лише в критичних ситуаціях (останій раз — в 1940 р., коли король Георг VI призначив прем'єр-міністром Вінстона Черчілля). Тричі під час свого правління королева мала конституційні проблеми з формуванням британського уряду. В 1957 і в 1963 роках, за відсутності чіткого механізму обрання лідера в Консервативній партії, саме королева мала вирішити кому доручити формування уряду після відставок сера Ентоні Ідена та Гарольда Макміллана. В 1957 р. Ентоні Іден відмовився радити королеві, кого призначити його наступником і вона звернулася за порадою до лордів Солсбері та Кілмура і Вінстона Черчілля, як єдиного з живих на той час консервативного прем'єра (згідно з прецедентом, за яким після відставки Ендрю Бонара Лоу в 1923 р. король Георг V радився з батьком лорда Солсбері та колишнім прем'єром Артуром Бальфуром). В 1963 р. Гарольд Макміллан сам радив призначити своїм наступником Алека Дуглас-Хоума. А в 1974 р., після відставки Едварда Хіта через неясний результат виборів, Єлизавета ІІ призначила прем'єр-міністром лідера опозиції Гарольда Вільсона. Його уряд меншості протримався біля восьми місяців. У всіх цих випадках королева діяла відповідно до британської конституційної традиції, за якою вона повинна не приймати ніяких важливих рішень без поради своїх міністрів і таємних радників. Британські прем'єри зустрічаються з королевою щотижня, до чого ставляться дуже серйозно. Один з прем'єр-міністрів навіть сказав, що до зустрічей з королевою він готується серйозніше, ніж до засідань парламенту, тому що королева більш обізнана в більшості питань. Крім того, королева має постійні зустрічі з іншими міністрами та прем'єрами держав Співдружності, коли вони перебувають у Великобританії. Також, під час свого перебування в Шотландії вона зустрічається з першим міністром Шотландії. Міністерства та дипломатичні представництва Великобританії надсилають їй регулярні звіти. Хоча прийнято, що королева не втручається в політику, але через те, що за своє довге правління вона мала можливість працювати з багатьма прем'єрами та лідерами інших країн, до її порад завжди ставляться уважно. В своїх мемуарах Маргарет Тетчер писала про свої щотижневі зустрічі з королевою Єлизаветою: «Кожен, хто думає що вони [зустрічі] — проста формальність або соціальна умовність, глибоко помиляється. Насправді вони проходять в спокійній діловій атмосфері і Її Величність завжди демонструє свою здатність охоплювати широке коло проблем, і свій великий досвід.» [ред.] Нащадки[ред.] Література
[ред.] Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
